"> Зв'язки видатних письменників з Сумщиною

І.О.Бунін в Сумському повіті

І.О.Бунін в Сумському повіті


САПУХІН П.



У 1893 році, коли видатному російському письменникові І. О. Буніну трапилась нагода відвідати Сумщину, справжня літературна популярність до нього ще не прийшла. Проте його ім'я тогочасним читачам було вже досить знайомим: воно раз у раз з'являлось на сторінках «солідних» щомісячників та ілюстрованих журналів, де він, молодий ще тоді поет, друкував вірші, позначені яскравими ознаками чіткої майстерності і виразним тяжінням до невичерпних тем реалістичної лірики.

Буніну в той час ледь минуло 23 роки, і він, переступивши поріг юнацтва, перебував у тривожному стані бентежних шукань, вагаючись, на який берег скерувати свій вутлий човен.

Позаду — остогидла гімназія, якої він так і не закінчив; залишився на Орловщині - старосвітський батьківський хутір, повертатись до якого не було найменшого бажання; залишились блукання по просторах рідного краю. І от, нарешті, його випадково прибило до тихого українського міста Полтави. Влаштувався він там статистиком у земській управі й несподівано опинився в колі місцевих толстовців на чолі з їх верховодом — земським лікарем О. О. Волькенштейном.


Під впливом нових приятелів з їх лагідною прихильністю до таких, як він, «шукачів правди» Бунін і сам на якийсь час повернувся був на ретельного послідовника толстовської проповіді «непротивленства» й «самовдосконалення». З захватом поширював він дешеві видання «Посредника», намагався заробляти на прожиток не інакше, як тільки фізичною працею, і для цього то приладжувався до бондарської справи, то ставав за прилавок книжкової крамнички. А щоб остаточно утвердити себе на хисткому підмурку толстовської філософії, постановив особисто зустрітись з яснополянським навчателем. Та в полтавських наставників були щодо цього свої міркування: до особистої зустрічі з Львом Миколайовичем потрібно, мовляв, неодмінно відвідати його послідовників з простого народу.


Саме з такого приводу відбулася подорож Буніна до колишнього думського повіту, де знаходився чи не найбільший тоді на всю країну осередок толстовщини.


Успіх толстовському вченню забезпечив тут відомий у свій час толстовець — поміщик села Павлівки Д. О. Хілков.


Як відомо, заперечуючи приватну земельну власність, Толстой, відповідно до своїх переконань, відмовився від права володіти землею свого маєтку, але, всупереч особистим переконанням, залишив цю землю у володінні сім'ї.


Зовсім іншого характеру набрала діяльність його наслідувача Хілкова. Послідовно додержуючись принципів толстовського вчення, він передав свою землю селянам Павлівок і став сам нарівні з ними жити з власної праці на «подушному» земельному наділі. Селяни цілком природно повернулися після цього на ревних його однодумців.


Таким був корінь поширення толстовщини в Сумському повіті.


Легко зрозуміти, яке обурення царського уряду викликали події в селі Павлівках. Головного їх винуватця Д. О. Хілкова за наказом з Петербурга спровадили під жандармським конвоєм на заслання до Закавказзя. А його послідовники — павлівські селяни, як писала про це пізніше ленінська «Искра», «були доведені урядовими переслідуваннями до повного розпачу», однак лишались покірливими і тільки, говорячи словами В. І. Леніна, «плакали й молились, резонерствували й мріяли, писали прохання і посилали «ходателів», — зовсім у дусі Льва Миколайовича Толстого».


До них в кінці грудня 1893 року і повіз ортодоксальний толстовець Волькенштейн толстовського неофіта Буніна, щоб він вступив у безпосереднє спілкування з «хілковськими братами» й у такий спосіб загартував себе для «праведного життя» за вченням Толстого.


З Полтави до Білопілля їхали в незручних вагонах товарно-пасажирського поїзда, затримуючись у до¬розі на пересадках. У Білопіллі не відразу знайшли попутну підводу, а потім довго мерзли на дірчастих санчатах, які ледь волокла по глибокому снігу малоросла шкапина.


У Павлівках приїжджих зустріли, як рідних людей, гостинно запрошували мало не до кожної хати й з нагоди різдвяних свят частували пухкими пирогами з картопляною начинкою, хоч таке частування аж ніяк не відповідало дворянським смакам Буніна, — і він, навіть через 30 років, згадував про нього з відвертою огидою.


Для Буніна подорож до Павлівок супроводжувалась наслідками, цілком протилежними тим, на які сподівались його «ідейні» наставники. Замість запланованої зустрічі «братів однодумців» насправді відбулась зустріч... дворянина з «мужиками». Саме так, мужиками Бунін і називає павлівських селян.


Огиду в нього викликали не тільки пироги з картопляною начинкою, а й ночівлі в селянських хатах і, більше за все, розповіді господарів хат «про їх безупинну й люту боротьбу з попами й начальниками». І хоч боротьба, про яку вони розповідали, зовсім не набирала активного характеру, хоч прибиралась вона в спотворені форми сектантського протесту, однак у її зародку вгадувався класовий стимул, і це відштовхувало дворянина Буніна.


Тут, у Павлівках, він назавжди поховав своє короткочасне захоплення толстовством і з бридливістю зрікся недавнього наміру «опроститися», а «хілковських мужиків» зненавидів «істинно всіма силами душі», як признавався в цьому пізніше, вже в еміграції.


1 січня 1894 року Бунін, вкрай розчарований, виїхав з Павлівок. Вслід за цим він відвідав Л.М.Толстого. Тільки тепер, після недавно одержаних вражень, відчував себе невразливим від толстовської розповіді. Зате ще нижче схилявся перед могутнім мистецтвом реалістичного живопису великого російського письменника.


Пером суворого реаліста писав і він свої досконалі художньою формою твори, правдиво й зворушливо малюючи в них нерозважні картини й нерозважні портрети людей своєї батьківщини в передгрозовий час її історії. А коли вдарила цілюща гроза Жовтневої революції, обіцяючи оновити його сумну батьківщину, він не здолав дворянських упереджень, дарма що знав справжню ціну «дворянського кодла» (власні його слова), отож і опинився, по той бік рідної землі, ніби не здогадуючись, що в його серці ніколи вже не загоїться туга по ній, болісно поєднана з довгим пасмом спогадів. Пригадувалося й село Павлівки. Спливло воно в його пам'яті, коли він у 1927 році писав у Парижі свій нарис про Толстого. Правда, в цьому нарисі він чомусь назви села не подав. Можливо, не міг її пригадати, а можливо, не вважав за варте.


Ми це село тут назвали: Павлівки Білопільського району Сумської області.


Количество показов: 1848
Джерело інформації:  Сапухін П. І.О.Бунін в Сумському повіті // Ленінська правда. – 1961. – 19 груд. – С.4.

Возврат к списку


ВКонтакт Facebook Google Plus Одноклассники Twitter Livejournal Liveinternet Mail.Ru


  • Режим роботи

    Понеділок - четвер з 9.00 до 20.00 години
    Субота - неділя з 10.00 до 19.00 години
    Вихідний день - п'ятниця
    Санітарний день - третя середа місяця


  • Пошук на сайті

    Введіть слово або словосполучення, яке Ви бажаєте знайти на нашому сайті:


  • Наші контакти

    Адреса:  Україна, 40000, місто Суми-МСП, вул. Кооперативна, 6

    Телефони: +38 (0542) 22-21-28, 22-47-69, 22-63-32

    Email: lib@library.sumy.ua