"> Зв'язки видатних письменників з Сумщиною

«Ой, по горі ромен цвіте…»

«Ой, по горі ромен цвіте…»


СКАКУН В.


Ще в Петербурзі Тарас Шевченко познайо­мився з членом Харківського гу­бернського комітету «по влаш­туванню селянського стану», по­міщиком із села Лифиного Лебединського повіту Дмитром Олександровичем Хрущовим (1825—1873), який приїздив сю­ди у зв'язку з підготовкою се­лянської реформи.


Д. О. Хрущов — громадський діяч. Його політичні погляди бу­ли співзвучні з програмою герценівського «Колокола», ще за 4 роки до скасування кріпосно­го права він дав волю своїм се­лянам. Дмитро Олександрович, як і його дружина Наталія Олек­сандрівна, суворо переслідував­ся поліцією і був змушений ви­їхати за кордон, в Німеччину, де й помер. Лише в 1876 році йо­го прах було перевезено в Лифине і поховано в родинному склепі.


Зустрічі й розмови в столиці з Шевченком справили на Хру­щова сильне враження. І він, ді­знавшись, що поет збирається їхати на Україну, запропонував йому трохи змінити маршрут і завітати до нього в гості. Шев­ченко дає на це згоду. Із Пе­тербурга до Москви їм довело­ся їхати поїздом. Збереглася за­писка Кобзаря до Д. Хрущова, в якій він просить почекати його в Москві до 28-го травня.


Звідти вони виїхали на Украї­ну «на перекладних». Шлях ле­жав через Тулу, Орел, Курськ, Суми. Федір Лазаревський у листі від 3-го червня писав із Орла своїй матері Афанасії Олексіївні в село Гирівку Коно­топського повіту, що до нього заїжджав Шевченко з Д. Хру­щовим і пообіцяв у серпні бути в неї. Першим селом на Україні, яке зустріло поета, була Юнаківка Сумського повіту. Смуток огортав душу Кобзаря, коли він дивився на убогі оселі кріпаків.


Уже 5-го червня Шевченко і Хрущов прибули до Сум. На поштовій станції, яка знаходила­ся неподалік Іллінської церкви, подорожнім швидко, замінили коней, і вони вирушили з міста Лебединським шляхом.


До Лифиного вони прибули, коли вже сонце червоною полу­ницею котилося до обрію і ніби зависло на верхів'ях кучерявих верб коло синього плеса ставу. Д. О. Хрущов ще встиг завидна показати гостю свій маєток. По­тім запросив його вечеряти. По­ет влаштувався на відпочинок не в пишному панському будин­ку, а в невеликій селянській ха­ті, що біліла в зеленій гущавині дерев на краю садиби. З її вік­на Кобзар милувався ромен-цвітом, яким була суцільно, наче білим килимом, встелена вся го­ра. Це викликало в нього твор­че піднесення.


Саме в цій хаті 7-го червня він написав вірш, який став відо­мою піснею:


Ой, по горі ромен цвіте.

Долиною козак іде

Та у журби питається,

Де та доля пишається?

Чи то в шинках з багачами?

Чи то в степах з чумаками?

Чи то в полі на роздоллі?

З вітром віється на волі?

Не там, не там, друже-брате,

У дівчини, в чужій хаті,

У рушнику та в хустині.

Захована в новій скрині.


Тут він створює два пейзажних малюнки «У Лихвині», які дій­шли до нас. На одному з них зо­бражено ставок з греблею, біля якої невеличка хатина й могутні верби. Трохи далі — схил гори з групою дерев. Інший малюнок відтворює вигляд частини сади­би з будинком і кількома дере­вами.


У Лифині художник пише етюд «Дуб». Тут Шевченко зустріча­ється з українським поетом-романтиком прогресивного напрям­ку Михайлом Петренком, який на той час жив і працював у Ле­бедині. Кобзареві дуже сподо­бався його вірш «Дивлюсь я на небо». Отож Тарас Григорович власноруч записав його в аль­бом. Чимало корисних порад дає він місцевому художнику-аматору О. Цеге фон Мантейфелю.


Лебединські шанувальники та­ланту поета — брати Олексій і Максим Залєські організували на честь автора «Кобзаря» тради­ційне українське кашоваріння на лоні природи, на березі стрімко­го Псла, неподалік хутора Нови (нині Старонове).


На згадку про цю прогулянку Тарас Григорович подарував Олексію Михайловичу Залєському офорт «Приятелі» з власно­ручним написом: «Варенушному архимайстрові А. М. Залєському на пам'ять 6 іюня 1859 на Но­ви Т. Шевченко».


Потім Кобзар їздив у Лебедин, оглядав його історичні пам'ятки, зупинявся в будинку Залєських, де колись бував український письменник і філософ Григорій Савич Сковорода. Місцеве населення влаштувало йому теплу зу­стріч. За переказами, до поета тяглися і знайомі, й незнайомі, коли він з'являвся на вулицях міста, чувся шепіт: «Шевченко іде...». Всі замовкали, прислуха­лися до кожного його слова.


На Лебединщині Шевченко пробув лише 4 дні, але вони для нього видалися дуже плідними. Він чимало встиг зробити на лі­тературно-мистецькій ниві. Твор­чої наснаги, горіння йому дода­вала українська земля, за якою він так дуже скучив.


Шанують пам'ять Шевченка в Лебедині. Будинок, в якому зу­пинявся поет, відремонтовано. Зараз у ньому місцевий крає­знавчий музей. Про перебування тут поета нагадує меморіальна дошка. А в центральному сквері міста встановлено погруддя…


І тут постає питання про створення у Лифиному музею-заповідника Т.Г. Шевченка. Адже тут збереглося чимало меморіальних пам'яток, пов’язаних з Кобзарем. Створення його вимагає саме життя. Це повинно стати всенародною справою.


В кінці серпня 1859 року повертаючись з Київщини до Петербурга, Шевченко по дорозі відвідує мальовниче село Гирівку біля Конотопа. Тут його вабили мальовничі пагорби, ставки, гаї, рясні садки, в яких уже достигли червонощокі яблука та груші.


Зупинився поет у маєтку братів Лазаревських, котрі надавали йому всіляку підтримку ще під час його заслання, а потім у Петербурзі. На цей час з них шести вдома був лише Федір, з яким Тарас Григорович познайомився ще в Оренбурзі, відразу по прибутті на заслання 1847 року.


«Він першим не посоромився моєї сірої шинелі, — писав нього поет своїй приятельці В. М. Рєпніній, — і першим зустрів мене після повернення мого із Киргизького степу, і запитав, чи є у мене що пообідати?..».


Під час розмови з щирим другом Шевченко розповів, що за політичні розмови з селянами і антикріпосницькі виступи царські власті заборонили йому дальше перебування на Україні. Тоді ж Федір Матвійович всіляко намагався розвіяти смуток поета. Про це він пізніше згадував: «Живучи в Гирівці, Тарас, як завжди, вставав дуже рано і йшов у сад, сідав тамі вербою і залишався в споглядальному стані до чаю, настрій його, внаслідок пережитих ним на батьківщині неприємностей був якийсь пригнічений...».


Від'їжджаючи з Гирівки 25 серпня, Шевченко подарував Афанасії Олексіївні свій офорт«Свята родина» та автограф вірша «Садок вишневий коло хати».


Звідси шлях ішов через Підлипне, Конотоп, Гути, Кролевець, Бистрик, Тулиголове, Обложки, Глухів... Через день Україна була вже позаду. Побувати ще раз на батьківщині Тарасу Григоровичу більше не довелось.


А через два роки тим же шляхом, тільки тепер уже в зворотному напрямі, везли його домовину з Петербурга до Канева.


На Сумщині є багато місць, пов'язаних з перебуванням Т. Г. Шевченка. І кожна його стежка — це жива історія життя і творчості генія українського народу. Тож хай не заростають вони бур'янами байдужості і забуття, і, як кажуть, їм на роду написано стати заповідними місцями, бо любов до Кобзаря — незгасна, вічна.



Количество показов: 1882
Джерело інформації:  Скакун В. // Ленінська правда. – 1989. – 9 квіт. – С.6

Возврат к списку


ВКонтакт Facebook Google Plus Одноклассники Twitter Livejournal Liveinternet Mail.Ru


  • Режим роботи

    Понеділок - четвер з 9.00 до 20.00 години
    Субота - неділя з 10.00 до 19.00 години
    Вихідний день - п'ятниця
    Санітарний день - третя середа місяця


  • Пошук на сайті

    Введіть слово або словосполучення, яке Ви бажаєте знайти на нашому сайті:


  • Наші контакти

    Адреса:  Україна, 40000, місто Суми-МСП, вул. Кооперативна, 6

    Телефони: +38 (0542) 22-21-28, 22-47-69, 22-63-32

    Email: lib@library.sumy.ua