"> Письменник Г.Вашкевич та його зв'язки з Сумщиною

Невтомний просвітитель

Невтомний просвітитель


МАКАРЕНКО Д.


Ім'я Гри­горія Вашкевича часто згадується в лис­туванні таких видатних громадських дія­чів, істориків, мистецтвознавців України, як П.Куліш, М.Костомаров, В. Білозерський, М.Біляшівський, М.Макаренко, П.Мартинович. У народній пам'яті він лишив­ся як великий безкорисливий добродій.


Народився Григорій Станіславович в поміщицькій сім'ї, поблизу хутора Шумськ наРоменщині. Його батько зай­мав якусь адміністративну посаду в Ро­мнах. Закінчивши роменську 8-класну гі­мназію, Григорій у 1856 році вступив на історико-філологічний факультет Петер­бурзького університету. В ті роки в різ­них наукових закладах Петербурга нав­чалося багато молоді з України. Тут пра­цювали сотні викладачів, художників, літераторів - вихідців з України. Жив там і дід Вашкевича по материнській лінії - Матвій Миколайович Лазаревський. Це він з вірними друзями піклувався про звільнення Шевченка із заслання і пер­шим привітав поета з радісною звіст­кою про помилування.


У помешканні свого діда Григорій на перших порах і жив. Дід був порадником і наставником молодого Вашкевича. З перших студентських років, які запам'яталися на все життя, Григорій завдяки Матвію Миколайовичу перебу­вав в оточенні і під впливом таких вид­атних прогресивних українських діячів, як М.Гулак, М.Костомаров, В.Білозерський, П.Куліш, О.Лазаревський, П.Чубинський, М.Лисенко.


1857 року із заслання повернувся Тарас Шевченко. Він приїхав до Петер­бурга, де на нього чекали, де його з радістю вітали в родинах віце-президен­та Академії мистецтв Федора Петрови­ча Толстого, Михайла Матвійовича Ла­заревського. В ті світлі дні вперше й зу­стрівся Вашкевич з Тарасом Григорови­чем. Якийсь час Григорій Станіславович разом з Шевченком жив у Лазаревських на Набережній Мойки, 88. Григорію по­щастило спостерігати, як малював Та­рас Григорович, чути щирі розмови сво­го діда з ним. З тих пір на все життя Григорій Станіславович став щирим прихильником, збирачем, охоронцем і популяризатором наукової і культурної спадщини Шевченка. Це завдяки Вашкевичу до наших днів збереглися чис­ленні автографи поета та інші його без­цінні реліквії.


Ще в студентські роки Григорій Станіславович близько зійшовся з вида­тним істориком і письменником М. Косто­маровим, професором Петербурзького університету, одним із організаторів Кирило-Мефодіївського товариства. Йому до­водилося також часто бувати вдома у Костомарова. Він користувався книгами з його величезної бібліотеки, згодом до­помагав у редагуванні творів Т.Шевчен­ка, П.Чубинського, М.Рєпніна. Разом з М.Лисенком і О.Русовим Вашкевич до­глядав до останніх хвилин його життя хворого на тиф М.Костомарова.


У 1861 році Вашкевич закінчив Санкт-Петербурзький університет. З 1862 року він працює урядовцем для особливих доручень при канцелярії дер­жавного контролю. Державна служба мало цікавила Григорія Станіславовича. Він бере активну участь у діяльності ук­раїнської громади.


Ще студентом четвертого курсу він разом з видавцем Данилом Семено­вичем Каменецьким брав участь у підго­товці до друку збірки творів Шевченка. Це було третє і останнє за життя Шев­ченка видання "Кобзаря". За обсягом він був більший за попередні і вміщав 17 поезій поета. Редагував його М.Костомаров, а видрукував у березні 1860 ро­ку "Современник".


На початку сімдесятих років україн­ська громада в Петербурзі видавала громадсько-політичний і літературно-мистецький часопис "Основа". В ньому друкували свої твори передові діячі ук­раїнської і російської культури. Журнал редагував Василь Михайлович Білозерський. Вийшло 12 випусків 1861 і 10 -1862 року. Напередодні опублікування Валуєвського циркуляру 1863 року про заборону української мови "Основу" за­крили. Перестало існувати й книжкове видавництво Д.Каменецького. Всі архів­ні матеріали цих видавництв, серед яких було багато автографічних, потрапили на аукціон.


Здавалося, що всьому українсько­му прийшов край. Але усі найцінніші ру­кописні матеріали, які належали Каменецькому і "Основі", серед яких чимало автографів Шевченка, викупив на аукціо­ні Вашкевич. Він придбав рукописи Шев­ченка - "Гамалія", "Тарасова ніч", "До Основ'яненка", "Перебендя", "Недавно я поза Уралом", "Марку Вовчку", офорт "Старець на кладовищі", багато фото­графій та листів видатних діячів науки і культури. Безцінні реліквії Тараса Шев­ченка попали в надійні руки і зберегли­ся для майбутніх поколінь.


На початку 1866 р. М.Лазаревсь­кий надумав перевидати Шевченків "Ко­бзар". Він мав бути повнішим, ніж попередні, і першим після смерті поета ви­данням. Цей "Кобзар", якийвийшов у світ 1867 р. накладом 3000 примірників, редагував знову ж таки М.Костомаров. Усі роботи по підготовці творів Шевчен­ка до друку й нагляд за друкарськими роботами здійснював Вашкевич. Із спо­гадів Григорія Станіславовича ми дізна­ємося, що впродовж чотирьох років, з 1871 по 1874, він готував до друку 3-й, 4-й і 5-й томи семитомного видання ма­теріалів етнографічно-статистичної екс­педиції, організованої Російським гео­графічним товариством під керівницт­вом П.Чубинського. Редактором цього видання був М.Костомаров. Протягом 1874 р. Григорій Станіславович готував до друку 16-й том зібрання Імператор­ського історичного товариства, до яко­го була включена епістолярна спадщи­на князя Миколи Васильовича Рєпніна періоду першого поділу Польщі.


Григорій Станіславович був добре обізнаний із становищем початкової ос­віти у глухих селах і хуторах, віддале­них від волосних містечок. І тому він вирішує за власні кош­ти збудувати початкову школу. Спочатку вона знаходилася біля села Локня, а потім переїхала до села Москалівки.


Школа протягом ба­гатьох років була культурно-освітнім цен­тром села та навколишніх хуторів. В школі влаштовувалися ново­річні свята, ставилися вистави, демонст­рувалися перші кінофільми.


Літературна спадщина Вашкеви­ча обмежується кількома статтями, опублікованими в журналі "Киевская стари­на". Дві статті - "Из воспоминаний о Н.И.Костомарове" ("Киевская старина". - 1895 - № 4-6) і "К биографии Н.И.Кос­томарова" ("Киевская старина". - 1898. - № 11) - присвячені життєдіяльності улюбленого вчителя і наставника. Мате­ріал, поданий в цих статтях, становить значний інтерес для дослідників твор­чості Костомарова, він доповнює і дета­лізує його біографію.


Дві інші статті Вашкевича торка­ються творчості також активного члена Кирило-Мефодіївського товариства - Пантелеймона Олександровича Куліша. Перша стаття називається "Неосуществившийся журнал Кулиша "Хата" ("Киев­ская старина". - 1899. - № 7-8). Друга -"Перевод П.А. Кулиша на украинский язык Манифеста 19 февраля 1861 г. и Положення о крестьянах" ("Киевская ста­рина". - 1905. - февраль - март). Ос­тання - являє особливий інтерес. В ній йдеться про царський Маніфест 1861 року щодо відміни кріпацтва, який Ку­ліш хотів перекласти на українську мову, щоб він був зрозумілий широкий україн­ській громаді. Пантелеймон Олександ­рович особисто звернувся до канцелярії державної ради за дозволом на такий переклад. Дозвіл було отримано, але царські сатрапи і не помишляли дати можливості його опублікувати на "непонятном наречии". Пантелеймона Олек­сандровича звинуватили в смисловій не­відповідності українського тексту оригі­налові. Переклад так і не був прийнятий до друку. Г.Вашкевич, як справжній патріот України, зберіг і опублікував пе­реклад П.Куліш а Маніфесту 1861 року українською мовою через 44 роки.


Хотілося 6 згадати ще про одну добродійну акцію Григорія Станіславовича. Директор Київського історичного музею М.Біляшівський в 1911 році вирі­шив організувати виставку творів Кобза­ря. Від небожа Вашкевича Біляшівський дізнався, що у Григорія Станіславовича зберігається багато унікальних речей Шевченка. Можливо, саме ця звістка й стала поштовхом для проведення тако­го ювілею. Адже по закінченні виставки Біляшівський хотів придбати хоча б час­тину цих речей для музею. Між Біляшівським і Вашкевичем, який жив тоді на своєму хуторі, зав'язалося жваве листу­вання. Григорій Станіславович предста­вив на Шевченківську ювілейну виставку 16 автографів поета і копію його посме­ртної маски. Виставка вдалася на славу. По закінченню її Київський історичний му­зей звернувся до Вашкевича з прохан­ням передати йому рукописи Т.Г.Шев­ченка. Та Григорій Станіславович не дав згоди. Він вважав недостойним збере­ження безцінних реліквій великого сина українського народу в музеї, який носив ім'я царя Миколи II. Значно пізніше, у 1914 р., Григорій Станіславович пере­дав усі рукописи Т.Г.Шевченка до Наукового товариства у Києві (тепер фонди Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка АН України), де вони зберігаються і нині.


У передреволюційні роки Григорій Станіславович вчителював у Глинську. За його ініціативою і під його керівницт­вом тут було відкрито міське училище, яке згодом стало художньо-керамічною школою. Його часто можна було зустрі­ти в Артюхівці, Москалівці, Лесківщині, Ромнах, бо він у той час працював глас­ним повітового земства.


Повітове місто Ромни колись сла­вилося на всю Україну Іллінськими ярма­рками. Двічі, в 1843 і 1845 роках, ці яр­марки відвідував і Шевченко, коли жив тут. Роменська громада вирішила увіч­нити пам'ять про геніального поета, спо­рудивши йому пам'ятник. Ініціатором цього задуму був Вашкевич. За діло взя­вся відомий скульптор Іван Кавалерідзе, який жив на хуторі Новопетрівці поблизу Ромен. Пам'ятник Шевченкові, до речі - перший на Лівобережній Україні, було відкрито в центрі Ромен у 1918 році. На урочистому відкритті був присутній і Ва­шкевич, якому тоді минав 81 рік. Він за­просив до себе на хутір учасників свята. Серед них був і роменський кобзар Мусій Петрович Олексієнко. Своєю чудовою грою на бандурі і зворушливим викона­нням українських пісень Мусій Петрович до сліз розчулив Григорія Станіславовича. Тоді й подарував Григорій Станісла­вович бандуристу свою останню релік­вію - музичний інструмент торбан, який належав Тарасу Григоровичу. А в 1939 році Олексієнко передав старовинний торбан до Роменського краєзнавчого музею. Нещодавно той рідкісний тор­бан було реставровано, і він зайняв од­не із почесних місць серед музейних ек­спонатів. До речі, його можна побачи­ти на кольоровій вкладці 20-го випуску щорічника "Наука і культура".


1923 року Григорія Станіславовича не стало. Простору свою хату Вашке­вич заповідав перевезти в село Лесківщина, де б вона слугувала дітям за шко­лу. Так і зробили. Будинок Вашкевича стоїть у Лесківщині й зараз.


Количество показов: 1869
Джерело інформації:  Макаренко Д. Невтомний просвітитель // Україна. Наука і культура. - №28. – С.232 – 236.

Возврат к списку


ВКонтакт Facebook Google Plus Одноклассники Twitter Livejournal Liveinternet Mail.Ru


  • Режим роботи

    Понеділок - четвер з 9.00 до 20.00 години
    Субота - неділя з 10.00 до 19.00 години
    Вихідний день - п'ятниця
    Санітарний день - третя середа місяця


  • Пошук на сайті

    Введіть слово або словосполучення, яке Ви бажаєте знайти на нашому сайті:


  • Наші контакти

    Адреса:  Україна, 40000, місто Суми-МСП, вул. Кооперативна, 6

    Телефони: +38 (0542) 22-21-28, 22-47-69, 22-63-32

    Email: lib@library.sumy.ua