"> Зв'язки видатних письменників з Сумщиною

Кобзар з кобзарів

Кобзар з кобзарів


САПУХІНА Л.


Добрими друзями Шев­ченка, з якими він заприятелював ще за часів поневіряння в маляра-декоратора В. Г. ІІІиряєва, були брати-кріпаки з Груні нинішнього Охтирського району Григорій, Денис та Федот Леонтійовичі Ткаченки. Одержавши 1834 року во­лю, перші два стали архітекто­рами, а третій, найбільш доро­гий для поета, котрий жартівливо іменував його «Хтодонтом» — учителем малювання в Полтавській гімназії.


Не можна не згадати про дружбу Кобзаря з уродженцем Славгорода теперішнього Краснопільського району кріпаком князя Голіцина художником і на­родним поетом, пісні якого ко­ристувалися великою популяр­ністю на Сумщині, особливо в Охтирському повіті, Петром Максимовичем Соколовим. Серед безцінних реліквій Сумського краєзнавчого музею — зшиток з присвяченими Кобзареві вірша­ми П. М. Соколова і накресле­ним олівцем малюнком Шев­ченка. Сестру П. М. Соколова Одарку Т.Г. Шевченко втілив на малюнку «Дві дівчини», в композиції «Русалки». Щире співчуття поета викликала не­легка доля Петрових братів — кухаря Федора, камердинера Миколи, сестри Горпини.


Великим приятелем Шевчен­ка за молодих літ був історик, письменник і етнограф уродже­нець с. Дунайця Глухівського району Микола Андрійович Маркевич. До його іменин у травні 1840 року Шевченко на­писав вірша «Н. Маркевичу» («Бандуристе, орле сизий»), який увійшов до першого видан­ня «Кобзаря». На ранній твор­чості поета позначився вплив збірки Маркевича «Украинские мелодии». 1847 року М. Маркевич поклав на музику вірш Шев­ченка «Нащо мені чорні бро­ви».


Маємо свідчення про зустріч Тараса Григоровича з видатним українським поетом уродженцем Охтирки Яковом Івановичем Щоголівим, чиїм віршем «Греч­косій» Кобзар щиро захоплю­вався. Шевченко сприяв опублі­куванню в альманасі «Хата» за 1861 рік добірки віршів нашого земляка.


Серед знайомців Т. Г. Шев­ченка з Сумщини — брати Олек­сій та Максим Михайловичі Зелеські з Лебедина; поміщик з Лебединського повіту Дмитро Олександрович Хрущов і його дружина Наталія Олександрівна; лебединці О. М. Цеге фон Мантейфель та український поет-романтик М. М. Петренко; син кролевецького лікаря Йосип Федорович Рудзинський, порт­рет якого Кобзар намалював навесні 1845 року. Уродженці Конотопського повіту В. Й. Єзучевський, П. А. Овсянников, П. Кандиба, М. Юркевич, П. Колодчевський та ін.


Добрим знайомим Шевченка і видавцем його творів був урод­женець Сум петербурзький книготорговець і видавець Іван Тимофійович Лисенков. 1844 року він видав продані йому поетом «в вечное и потомственное впадение» твори під назвою «Чигиринский Кобзарь и Гайдама­ки», а 1867 року опублікував «Чигиринский Кобзарь» двома виданнями (у другому пара­лельно з українським текстом подано російський переклад). Лисенков залишив спогади про поета.


Учасником видання «Кобза­ря» 1860 р., а пізніше «Буква­ря южно-русского» був близький знайомий Т. Г. Шевченка уродженець Глухова Данило Се­менович Каменецький, котрий, завідуючи друкарнею П. О. Куліша, ретельно правив коректу­ру, самовіддано оберігаючи ав­торські варіанти від цензури. А вилучені нею уривки Каменецький умудрився надрукувати на окремих аркушах, наклеїти їх у кількох примірниках «Кобзаря» поверх цензурних крапок. До виданих 1861 року літографова­них «Портретов украинских писателей» Д. С. Каменецький включив портрет Т.Г. Шевченка.


Кожному зі згаданих тут уродженців Сумщини варто присвятити окреме дослідження, можна назвати імена інших на­ших земляків, яких життєва до­ля зводила з Кобзарем, та ми зупинимось лише на одній мас­штабній постаті письменника, історика, етнографа, фольклори­ста, критика, дослідника літератури, перекладача уродженця с. Воронежа нинішнього Шосткинського району Пантелеймона Олександровича Куліша. Це була складна і суперечлива осо­ба. Такими були і її стосунки та ставлення до Т. Г. Шевченка. Ім'я Куліша довго піддавалось анафемі або замовчувалось. Неупереджене вивчення і об'єктив­не висвітлення його зв'язків з Кобзарем є важливим питанням сучасного шевченкознавства й, звичайно ж, літературного крає­знавства Сумщини.


Не претендуючи на аналіз майже двадцятилітніх взаємин Шевченка і Куліша, зупинимось лише на окремих їх епізодах, які свідчать про дружбу, глибо­ку повагу, захоплення і водно­час про гострі ідейні розхо­дження, психологічний антаго­нізм.


Взаємовідносини Шевченка і Куліша на різних етапах мали свої особливості. Багато про це свідчать, зокрема, писання самого Куліша. Ось як він зма­льовує їх першу зустріч у черв­ні 1843 року. Одного разу до нього на квартиру завітала лю­дина в полотняному одязі й з дитячою безпосередністю мови­ла: «Здорові були! А вгадайте — хто?». Відповідь була без­помилковою. За цим пішли не­скінченні розмови, спілкування і вдень, і вночі, спільні манд­ри, співання народних пісень, у яких обоє кохалися. Дружба спалахнула відразу, і перші ро­ки була майже безхмарною. Са­ме в цей період Шевченко створює портрет П. О. Куліша (залишився незакінченим), а останній в свою чергу малює Кобзаря: на одному примірни­ку «України» за 1843 рік ру­кою Куліша накреслено зобра­ження сплячого Тараса Григоро­вича. Згадуваний вже тут М. В. Шугуров в опублікованій в жур­налі «Киевская старина» за ве­ресень 1899 року статті свід­чить, що у вдови Куліша (уро­дженої Білозерської) — укра­їнської письменниці Ганни Бар­вінок — серед інших малюнків чоловіка зберігався невеликий портрет Шевченка, виконаний пером. 22 січня 1847 року під час одруження Куліша Т.Г. Шевченко як старший його боярин тримав вінець над О. М. Білозерською у Вознесенській церкві с. Оленівки Борзнянського повіту, а потім на весіллі, що продовжилось на сусідньому хуторі Мотронівці, чарував усіх незрівнянним співом, пере­творивши свято на справжню національну оперу, як згадував потім наш земляк.


П. О. Куліш надзвичайно за­хоплювався творчістю свого ве­ликого друга, переписував і розповсюджував його вірші, сам пам'ятав їх не гірше за «Отченаш»; відчував, що Шевченко «подає надії грандіозні», нази­вав його «Кобзарем з кобзарів», «генієм слова», «національним пророком», «останнім україн­ським менестрелем», «найбіль­шим поетом на всю Слов'янщину», порівнював з Пушкіним. Усі ці відгуки можна знайти в спо­гадах Куліша. Але там же ми з прикрістю і обуренням наразимося на рядки, в яких уро­дженець Вороніжа самовдоволено і гордовито розповідає, що він, «аристократ», «пан на всю губу» (це при неписьменній ма­тері, постійній матеріальній скруті, а то й просто бідності), запросив до себе шафером «мужицького сина», плебея, чий норов він зносив «ради талан­ту».


1847 року обидва вони за­знали жорстокого і несподіва­ного удару: арешту і ув'яз­нення за зв'язки з Кирило-Мефодіївським братством. Та П. О. Куліш відбувся три­річним зісланням до Тули, Т. Г. Шевченко 10 років тягнув сол­датську лямку в далеких орен­бурзьких степах. Увесь цей час зв'язки нашого земляка з Коб­зарем не порушувалися: вони листувалися, Шевченко вітав вихід у світ творів Куліша, зі схваленням ставився до них, а Куліш у «Граматці», другому то­мі «Записок о Южной Руси» опублікував, звичайно, без за­значення прізвища автора, тво­ри гнаного поета, якому було суворо заборонено писати і малювати. Після повернення Шевченка із заслання в друкар­ні Куліша 1860 р. був видруку­ваний «Кобзар», в альманасі «Хата» — 10 творів поета. В журналі «Основа», у виданні якого в 1861—1862 рр. найак­тивнішу участь брав Пантелеймон Олександрович, публікува­лися твори Шевченка. Уродже­нець Сумщини переробив і від­редагував автобіографію поета — перше й одне з найважливі­ших джерел вивчення його жит­тя і творчості. У 50—60-і роки Куліш опублікував ряд статей, в яких високо оцінював творчість Т. Г. Шевченка.


Загалом же відносини між Кулішем і Шевченком погіршувались, зростав антагонізм у ставленні до проблем суспіль­ного і культурного розвитку. Особливо гостро ці супереч­ностіспливлиуже після смерті Кобзаря. З явним наміром по­змагатися з ним 1862 року Ку­ліш видав збірку віршів «До­світки». Та, як цілком слушно зауважив І. Франко, їй не виста­чало «одного — Шевченкового генія». В зв'язку зі зміною по­глядів П. О. Куліша на історич­не минуле України, формуван­ням у нього негативного став­лення до козацтва, гайдамаць­кого руху, змінився і його по­гляд на творчість Т.Г.Шевчен­ка. І щоб знищити притягальну силу її революційних ідей, він у другому томі «Истории воссоединения Руси», що вийшов друком 1874 року, негідно ви­словився про народного поета, обізвав його музу «напівп'я­ною», «розпусною». Пізніше Куліш намагався спокутувати свій гріх перед геніальним спів­цем, але сучасники засудили П. О. Куліша, з гнівом і обу­ренням відвернулися від нього.


Та як би там не було, уродже­нець Сумщини залишив, мабуть, найбільше з усіх сучасників ве­ликого Тараса спогадів та від­гуків про нього. Знаходимо їх у «Жизни Кулиша», «Історич­ному оповіданні», «Спогадах про Миколу Івановича Костомарова», «Слові над гробом Шевченка», статті «Чого стоїть Шевченко, як поет народний» та інших пра­цях. У них подаються правдиві, цікаві й цінні відомості про ве­ликого співця, його оточення, перебування на Україні в 1843— 1847 рр. Саме зі спогадів П. О. Куліша яскравіше, ніж з інших джерел, постає величний, над­звичайно привабливий, живий і людяний образ «потрійного поета: слова, пензля і співу», котрий воістину був душею ук­раїнського народу.


На закінчення зауважимо, що спілкування з Кобзарем уро­дженців Сумщини — справжня цілина, зорати яку ще належить нашим краєзнавцям.


Количество показов: 2961
Джерело інформації:  Сапухіна Л. Кобзар з кобзарів // Ленінська правда. – 1989. - №81(25 квіт.). – С.3.

Возврат к списку


ВКонтакт Facebook Google Plus Одноклассники Twitter Livejournal Liveinternet Mail.Ru


  • Режим роботи

    Понеділок - четвер з 9.00 до 20.00 години
    Субота - неділя з 10.00 до 19.00 години
    Вихідний день - п'ятниця
    Санітарний день - третя середа місяця


  • Пошук на сайті

    Введіть слово або словосполучення, яке Ви бажаєте знайти на нашому сайті:


  • Наші контакти

    Адреса:  Україна, 40000, місто Суми-МСП, вул. Кооперативна, 6

    Телефони: +38 (0542) 22-21-28, 22-47-69, 22-63-32

    Email: lib@library.sumy.ua