"> Зв'язки видатних письменників з Сумщиною

Котляревський і Сумщина

Котляревський і Сумщина

Петров Г.


Коли починаєш перебирати в па­м'яті, який вклад внесли уродженці нашого краю у популяризацію і вивчення творчості Івана Петровича Котляревського, придивлятись, на­скільки живодайною і плідною була їхня зустріч з «Енеїдою», «Наталкою Полтавкою», «Москалем-чарівником», то неминуче доходиш висновку: після Полтавщини Сумщина зробила, мабуть, найбільше, аби жило і віки не вмирало віще слово зачинателя но­вої української літератури.


Перший видавець "Енеїди"


Самою появою «Енеїди» в 1798 році ми зобов'язані турботам культурно-освітнього діяча  з Конотопа Максима Йосиповича Парпури.


Вже кілька років перед тим читачі за­читувались поемою, яка розповсюджува­лась у списках. Вона причаровувала оповід­дю, рясного на перегуки з живою дійсністю, іскристим гумором, нестрічаною досі красою мови. Знайомства знею мимохіть пробуджувало думку, що сталась видатна подія в історії української культури, в жит­ті українського народу. Може, краще, ніж будь-хто, усвідомив це працівник Медичної колегії в Петербурзі, згодом професор Харківського університету М. Й. Парпура. Його стараннями і побачила світ книга, на титульній сторінці якої стояло: «Энеида на малороссійскій языкь перелицованная И. Котляревским. Часть 1. Сь дозволения Санктпетербургской цензуры. Иждивениемь М. Парпуры, В Санкт-Петербурге, 1798 года».


Вийшла поема без відома Котляревсько­го. Це викликало його незадоволення. У видання поеми 1809 року він включив ві­дому строфу про мацапуру, який «кривив душею для прибитку, чужеє оддавав в пе­чать».


Цей випад Котляревського, а також заява, що поему майже попсованою випу­стили у світ, позбавлені підстав. Аж ніяк не для «прибитку» — з чистими, благородни­ми намірами діяв Парпура. Так чи інакше, але на ділі автор «Енеїди» не вважав ви­дання 1798 року"таким вже поганим. Піз­ніше в свій текст він включив звідти висло­ви або навіть різночитання, вважаючи їх, очевидно, краще відредагованими. Не обі­йшов і словник українських слів, який до­точив до свого видання Парпура. То був перший на той час словник в українській літературі. Належно це оцінюючи, Котля­ревський також додав його до «Енеїди», видрукуваної у 1809 році.


На Іллінському ярмарку в Ромнах

До роменців зміст невмирущих п’єс Котляревського, голос створених ним героїв донесли ще за життя письменника або невдовзі по його смерті два великих майстра сцени — Михайло Щепкін і Карпо Соленик. Як відомо, Щепкіна у І818 році запросили гра­ти до Полтавського театру. Артист охоче дав згоду. Так в його особистій і творчій біографії почався період, багатий на ряд важливих подій: викуплення з кріпацтва, гра у «Наталці Полтавці» і «Москалі-чарівнику» тощо.


Роменці набагато раніше від театралів у гу­бернських і столичних містах, а, можливо, й дру­гими після полтавців, стали глядачами вистав, які відкрили історію українського професійного театру, в яких за участю Щепкіна дістали сце­нічне втілення п'єси Котляревського.


До нас дійшло свідчення, що 24 липня 1839 року Щепкін виконував роль. Чупруна під час Іллінського ярмарку. Ймовірно, що він ще ра­ніше, під час перебування у Полтаві, приїздив сюди й грав у цих п'єсах. Річ у тому, що Пол­тавський театр з метою поповнити касу відвіду­вав улітку Ромни. Тут Іллінський ярмарок збирав силу-силенну люду. Глядачів було доволі. І, зви­чайно ж, чим привабити їх, як не кращими по­становками. Шкода, що ми не маємо в своєму розпорядженні тодішнього репертуару. Однак і свідчення 1829 року лишає за Ромнами честь називатись містом, де найраніше в області ставився твір Котляревського.


Іллінському ярмарку роменці завдячують та­кож тим, що їм пощастило бачити другого ви­датного виконавця ролей із п'єс Котляревського — Карпа Соленика. Ім'я цього актора гриміло на Україні в 30-40-их роках минулого століття. По­дібно до Щепкіна, вірний живій дійсності, він проте намагався поглибити і оживити свої ролі складнішим психологічним забарвленням.


20 липня 1845 року Іллінський ярмарок відвідав Т.Г.Шевченко. Згадуючи цей день, він записав у щоденнику: «Тоді ж вперше бачив ге­ніального артиста Соленика в ролі Чупруна: він видався мені природнішим і тоншим за самого незрівнянного Щепкіна».


«...Від Василя Івановича п. Туманського»


З епістолярної спадщини Котляревсько­го заціліло тільки 14 листків. В однім з них натрапляємо на таке місце: «Диплом на звання почесного члена, ста­тут і список пп. членів Товариства мав честь одержати від Василя Івановича п. Туманського». Лист написано 28 жовтня 1871 року.


Вже деякий час до цього автор «Енеїди» підтримував зв'язки з декабристами. У 1818 році він вступив у Полтаві до масон­ської ложі, заснованої М.Н.Новиковим, який належав до найрадикальніше настро­єних членів таємного товариства «Союз благоденства», особисто приятелював з ним. Декабристи цінували Котляревського і як громадського діяча з близькими їм поглядами, і як письменника, співця понево­леної царатом України. Виявом їх поваги до полтавського однодумця було обрання його почесним членом «Вільного товариства аматорів російської словесності». В роботі товариства брали активну участь К.Рилєєв, О.Бестужев, В.Кюхельбекер. Серед них знаходився і молодий поет Ва­силь Іванович Туманський, який народився в с. Чорториги (нині с. Шевченкове) Глухівського району. На особі нашого земляка зупинився вибір товаришів, коли зайшла мова, хто вручить Котляревському диплом та інші документи. Восени 1821 року при поїздці на Батьківщину В. І. Туманський, завітавши до Полтави, виконав дане йому доручення. Про це і згадує письменник у своєму листі.


Голос із заслання


Несамохіть опинившись за Уралом, поет-революціонер Павло Арсенович Грабовський став тут ніби повпредом передової української культури. І представляв він її гідно. Його зусилля, віддані тому, щоб більше людей знало і цінило доробок Котляревського, — ще один доказ тому.


Кілька років забрало у нашого земляка з с. Пушкарного (нині село Грабовське) Краснопільського району укладення збірки «Песни Украйны». Мріялось ознайомити російського читача із кращими творами ук­раїнських поетів. Ні невиліковна хвороба, ні нелюдські умови існування не примуси­ли поета відступити. У 1898 році збірку бу­ло завершено. Вона містила і пісні «Віють вітри» та «Де згода в сімействі» з п'єси «Наталка Полтавка», до речі, перші пере­клади з Котляревського на російську мову.


До свого скону поет-засланець популя­ризував твори великого письменника. За­слуговують на увагу вміщені в 1901 році в газеті «Сибирский листок» рядки про «Енеїду». З висоти тодішньої літературознавчої думки визначалось її місце і роль в історії української літератури. В цьому творі, під­креслював автор статті, вперше знайшли широке відображення враження дійсності. Згадки про Котляревського у статтях Грабовського були, напевне, першими в сибірській пресі.


Ллунким барвистим акордом


Перша після Великого Жовтня спроба проілюструвати «Енеїду» належить зачи­нателю української радянської графіки Георгію Івановичу Нарбуту.


Народився він на хуторі Нарбутівці під Глуховом. В Глухові юнаком-гімназистом виконав перші роботи, що принесли йому визнання. Очевидно-таки тут же встиг на­чутись про «Енеїду» і прочитати її.


За ілюстрування безсмертного твору ху­дожник взявся у 1918—1919 роках. Його пробна ілюстрація до поеми стала лунким барвистим акордом не тільки у заспіві до поеми, а й до всіх подальших її ілюструвань. Митець сприйняв «Енеїду» як поему про велич і непоборність українського на­роду і виконав малюнок в урочистому під­несеному плані. Казкове враження справ­ляє гармонійне поєднання різноманітних відтінків червоного кольору, яким характе­ризована Енеєва ватага, і ніжних тонів кра­євиду.

Справу, почату Г.І.Нарбутом, продовжили митці Радянської України М.Дерегус, І.Їжакевич, Ф.Коновалюк, О. Довгаль, А. Базилевич…


За участю нашого земляка


На сьогодні українське літературознавство може похвалитися цілим рядом грунтовних праць, в яких всебічно досліджена і висвітлена творча біографія Котляревського. Спосеред них вигідно виділяються роботи Агапія Пилиповича Шамрая. Вони ваблять багатством фактичного матеріалу, доброю обізнаністю з добою, в яку жив письменник, широким науковим синтезом, цікавими спостереженнями.

Зацікавлення Котляревським припало на самий початок наукової діяльності вченого. Ще в І820 році в Харкові дослідник видав стислий курс історії української літератури. Там вперше він торкнувся творчості нинішнього ювіляра, подав­ши розділ про «Енеїду» та в розділі про коме­дію розглянувши п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». Сильний поштовх до пиль­ного студіювання доробку Котляревського дало святкування 150-річчя з дня виходу «Енеїди». Про її автора вже існувало чимало робіт, але все ж недостатньо, надто, коли зважити на істо­ричне значення його виступу в літературі. Тоді й з'явилися Шамраєві праці «Проблема реалізму в «Енеїді» Котляревського», «До тексту «Енеїди», «Наталка Полтавка» Котляревського». Кожна з них містить вичерпний, всеосяжний розгляд теми. Життєвий шлях Агапія Пилиповича розпо­чався в с. Миропіллі Краснопільського ра­йону.


На мову братньої Росії


Товариші по службі знали Костянтина Васильовича Худенського як інженер-пол­ковника. В історії ж вітчизняного письмен­ства він залишив по собі слід як автор перекладу «Енеїди» на російську мову.


Ще в дні юності школяра з села Яблуч­ного Великописарівського району полони­ли образи безсмертного твору. І потім на всіх шляхах, які випало пройти воїну, вони жили з ним повсякдень викликаючи щире захоплення.


Журнал «Отечественные записки» у 1839році зазначав: «Корінні росіяни, які читали «Енеїду» Котляревського, хоч і наполовину розуміли її, дивувалися проте з незвичайної мови і дотепності автора, в той час як переробка «Енеїди» на великоруське наріччя наганяла глибокий сон. Така сила таланту!»


А яке ж враження справить поема, коли стане цілком приступна російському чита­чеві. Весь вільний час Костянтин Васильович почав віддавати перекладові. Він уявляв, якої ваги відповідальність звалив собі на плечі. Ось уже півтора століття минуло, а за переклад «Енеїди» не брався ніхто. Допомагала долати труднощі, додавала снаги мета — аби читач в Росії, а завдяки російській мові і в інших братніх республі­ках Радянського Союзу, зріднився з цим шедевром літератури.


У 1957 році у Калінінграді, де служив К. В. Худенський, вийшов його переклад. Досконале знання української мови, яке він дістав у спадок від земляків з Сум­щини, допомогло добре відтворити при­надність оригіналу.


За першим виданням не забарилось друге. Через чотири роки підготувало його Харківське книжкове видавництво.


Факти про тісні узи, які лучать Сумщину із спадщиною ювіляра, на цьому не вичерпуються. Ми ще не згадали, що перше повне зібрання творів Котляревського видав у 1862 році уродженець Шосткинщини П. О. Куліш, що відкрит­тя пам'ятника Котляревського у Полтаві у 1903 році пробудило поетичний талант, стало важ­ливою віхою в біографії відомого українського поета Олександра Олеся, уродженця Білопілля. Та, здається, і так ясно, що сумчанам є чим пи­шатись. А в майбутньому подібних фактів, безу­мовно, буде ще більше.





Количество показов: 2122
Джерело інформації:  //Червоний промінь. – 1969. – 9 верес.

Возврат к списку


ВКонтакт Facebook Google Plus Одноклассники Twitter Livejournal Liveinternet Mail.Ru


  • Режим роботи

    Понеділок - четвер з 9.00 до 20.00 години
    Субота - неділя з 10.00 до 19.00 години
    Вихідний день - п'ятниця
    Санітарний день - третя середа місяця


  • Пошук на сайті

    Введіть слово або словосполучення, яке Ви бажаєте знайти на нашому сайті:


  • Наші контакти

    Адреса:  Україна, 40000, місто Суми-МСП, вул. Кооперативна, 6

    Телефони: +38 (0542) 22-21-28, 22-47-69, 22-63-32

    Email: lib@library.sumy.ua