"> Про дружбу Лесі Українки з нашим земляком Климентом Квіткою

Серед моря її пісень

Серед моря її пісень


Г. ПЕТРОВ


Про дружбу Лесі Українки з нашим земляком Климентом Квіткою


Восени 1898 року а Києві на одному з вечо­рів університетського літературно - артистичного товариства Лесю Українку познайомили із студентом юридично факультету Климентом Квіткою. Зустріч так би й зосталась не­поміченою, якби поете­су враз не привернуло замилування юнака ук­раїнською народною піснею. Леся пречудово розуміла, яке вели­чезне значення має ро­бота по запису і вивчен­ню перлин народної творчості, з болем ус­відомлювала, наскільки мало в цьому напрямку на Україні робиться, і той щирий інтерес до музичного фольклору, який вона спостерегла У новому знайомому, зворушив, схвилював її. Поетеса запропонува­ла йому занотувати пісні, які вона знала. Однією з перших проспіва­ла свою найулюбленішу!


Ой, на горі пшениченька,

А в долині овес,

Гей! А в долині овес.


Потому було багато інших пісень, а згодом - міцна дружба і шлюб, закріплений у липні 1907-го, спільні радощі, вболівання і подвиг, здійсненний Климентом Квіткою по збереженню фольклорних скарбів, які містила пам'ять пое­теси, які містила пам'ять і народу, подвиг, що нині вияскравлюється як ціла доба в українській фольклористиці.


Для жителів Сумщини, напевно, цікаво знати, що людиною, яка від першої, зустрічі до ос­танніх днів письменниці стане її однодумцем, вірним другом і товаришем, був наш земляк. Народився Климент Ва­сильович Квітка (Леся називала його Кльонею) в селі Хмелові під Ром­нами в козацькій роди­ні. Змалку хлопця-напівсироту забрала на вихо­вання до Києва чужа сім'я. Але Роменщини він не забував. Підрісши, наїздив сюди, від­відував сестру Параску, яка після заміжжя меш­кала в Ромнах. В юності життя його складалось нібито щас­ливо: мав змогу скінчити гімназію, вчитися музиці у відомого піаніста і композитора Григорія Ходоровського, потяг до фольклору підтримав сам Микола Віталійович Лисенко. На жаль, рано почало нагадувати про себе здоров'я. Тяжкий нервовий розлад змусив облиши­ти заняття музикою. Зла доля і далі не забула про нього: де не взя­лись сухоти. А тут ще після закінчення універ­ситету - посада чиновника в судовому відом­стві. Вона давала мізер­ні кошти для існування ібуквально грабувала час, тик необхідний для наукових занять. Добре, що поряд уже була Леся. Її мужність, не­скореність світила йому дорогу, і підтримувала. Допомагала долати і ма­теріальну скруту. Не вчитаєш спокійно остан­ні листи поетеси, писані незадовго до смерті: «Кльоня мусив оддати за довги зненацька 100 р., так що з його платні лишилось всього 10 р., тим часом треба платити за квартиру, треба їсти-пити та ще й хоч трохи ліків купувати, бо я нездужаю. Речі про­довжуємо продавати, але не завжди на них є покупці...»


З відстані часу ніяк не збагнеш, як же все-таки багато встиг здійснити Климент Квітка. Та за яких умов! Ми, сумчани, не без підстав можемо пишатися таким земляком. А сьогодні, в день Лесиного ювілею, по особливому гордимося тим доробком, яким він вшанував і увічнив образ поетеси. Її життя почалось і закінчилось піснею. П'ятирічною дівчинкою за­пам'ятала вона деякі веснянки. А влітку 1913 року, коли наближалась смертельна стадія хво­роби, Леся, покинувши від знесилення писати свою останню повість «Екбаль-ганем», ще кіль­ка днів диктувала чоловікові пісенні тексти.


Подібну вірність раз обраній дорозі виявив і Климент Васильович, упродовж усього життя (він пережив дружину на 40 років) збагачуючи все новими набутками тему „Леся Українка і фольклор”. У 1902 році в Києві вийшов укладений Квіткою „Збірник українських пісень з нотами”. В ньому вміщена згадувана уже „Ой на горі пшениченька” – перша опублікована пісня з репертуару поетеси. Упоряднику виповнилося у ту пору 22 роки. Остання ж Квітчина публікація до названої теми – стаття „Музично-фольклористична спадщина Лесі Українки” – написана на схилі віку і з’явилась друком посмертно у 1956 році.


Півстоліття жити в мо­рі її пісень і добива­тись, щоб збереглось воно для прийдешніх поколінь - хіба ж це не подвижництво, перед яким ми віддавен схиляємо голови, в руслі то­го подвижництва наро­дилась на світ у 1903 році книжка «Дитячі ігри, пісні й казки з Волині». Однак вона виглядала як дальній підступ до головного діяння.


Достойним, величавим пам'ятником поетесі, як носію і хранителю пісен­них розсипів українського народу стала збірка 1918 року, названа “Народні пісні з голосу Лесі Українки”. 225мелодій нараховується в ній- всі, що пронесла крізь життя у сердці своїм дочка Волині. Тут і веснянки та колядки, і пісні жниварські, весільні, колискові, і пісні історичні, козацькі, рекрутські. Чи таке багатство пісень іще носив хтось із письменників?


Вчений перед тим, як подати їх на очі громадськості, виконав справ­ді титанічний труд при підготовці наукового коментаря до збірника. У 1915 і 1916 роках він спеціально їздив у Пет­роград для занять у столичних книгозбірнях. Було досліджено багато видань з метою виявлення паралельних мелодій і текстів. В ре­зультаті збірник ніби увінчував довголітні зусилля цілої когорти вче­них по вивченню певної частини народних пісень. Його появу не збагнути, не знаючи наперед праць уславлених фольклористів Івана Франка, Михайла Драгоманова, Філарета Колесси, Володимира Гнатюка та ба­гатьох інших. Вони в збірнику присутні не ли­ше тим, що названі їхні прізвища. Там чуєш їх дихання, пломінь їхньої думки.


Заглиблюючись у ме­лодію і текст веснянки «А вже весна, а вже красна», ми з непослаб­ним хвилюванням читаємо, здавалося б, зви­чайний перелік літера­тури, вякій наведено музичні і текстові паралелізми до пісні.


Це «200 українських пісень» Марка Вовчка (1868), «216 народних україн­ських наспівів» О. Руб­ця (1872), «Молодощі» М. Лисенка (1875), «Дру­гий вінок веснянок» то­го ж автора (1896), одеський «Збірничок ук­раїнських пісень з нота­ми» (1911), а також «Дні і місяці українського селянина» М. Мак­симовича (1852) та тре­тя частина «Народних пісень Галицької І Угор­ської Русі» Я. Головацького (1878). Подібним чином з просторими за­увагами щодо поход­ження і історії пісні су­проводжується кожна Лесина мелодія. Мимо­хіть замислюєшся, які ж незглибимі джерела творчості, поетеси, на­скільки близька вона до; накопичуваних віками пісенних надбань рідно­го народу.


Близькість Лесі до фольклору вкотре прис­лужилася вченому, коли він лаштував до друку збірник «Українські народні мелодії», виданий в Києві в 1922 році. Ця книжка в основному створена ним самотуж­ки протягом поперед­нього 25-річчя під час мандрів по Україні. Те­риторія записів на захо­ді сягає Карпат, на Схо­ді -Путивля, на півдні - Ізмаїла. Доти ніхто не спромігся дослідити більший терен І вияви­ти таку кількість мело­дій. Климент Васильо­вич знайшов для цього сили. Помічником йому довго була дружина. У збірнику він дбайливо використав наспіви, що їх чула I записала Леся. Так виникла книга, що навіть перевидання її стало б великим здобут­ком сучасної фолькло­ристики. Про це спра­ведливо писав торік журнал «Народна твор­чість і етнографія». До­даткової вартісності до­дає цьому збірнику (між іншим, як і попе­редньому) те, що зби­рач не вдавався до гар­монізації пісень. Кожен композитор може їх вільно використати згід­но свого таланту і сво­їх уподобань. Що ж до науки, то вона отрима­ла прекрасний матеріал для простеження зако­нів українського народ­ного музичного складу. В цьому відношенні Квітчині записи точніші від усіх попередніх.


До здійснених Кли­ментом Васильовичем видань тісно прилягає його сумісна з Лесею робота по запису українськихнародних дум від сучасних їм найвидатніших кобзарів. Жа­хаючись думки, що спливе ще якийсь час, і помруть знамениті представники давньої коб­зарської традиції, пое­теса у 1908 році із свого скромного бюджету ви­діляє кошти, а Квітка підшуковує дослідника і домовляється з ним про справу колосальної для нашої культури ва­ги. І невдовзі львівський вчений Філарет Колесса списав на фонограф спів найвидатнішого кобзаря з Полтавщини Михайла Кравченка та ще трьох співців дум. Леся і Кли­мент Васильович, як могли, допомагали йо­му: давали поради, постачали інформацію. А найголовніше - будучи у Севастополі, самі вхопили на фонограф спів і гру найкращого після Остапа Вересая бандуристаГната Гончаренка та переслали записи Колессі у Львів.


По виході першого тому «Мелодій українських народних дум» у 1910 році ( другий том з'явився у 1913 році), Леся писала: «Тепер уже справді можна сказати: «Наша пісня, наша дума не вмре, не загине».


Із вдячністю нам треба згадати Квітку і як першого глибокоправдивого Лесиного біографа. На роковини смерті поетеси він відгукнувся значною за розміром статтею, в якій розповів про походження написаних нею творів та про її стосунки з українськими письменниками. Це тепер одне з найдостовірніших джерел для пізнання твор­чого обличчя письмен­ниці. Без споминів на­шого земляка чимало важливих фактів з життєпису авторки «Досвіт­ніх вогнів» було б не­минуче втрачено.


Роботами, пов'язани­ми з іменем Лесі Ук­раїнки, наукові горизон­ти Климента Васильови­ча, звичайно, не обме­жувалися, хоч легко пересвідчитися, що вони мають немалу вагу се­ред всього ним створе­ного. Після Великого Жовтня, який надав усі можливості для вільно­го розвитку національ­них культур, раніше гноблених царатом. Квітка нарешті зміг пов­ністю присвятити себе улюбленим заняттям. Він очолював кабінет му­зичної етнографії при Всеукраїнській Академії наук, обіймав про­фесорську посаду в Ки­ївській консерваторії і в музично-драматичному Інституті їм. М. Лисен­ка. Історія та теорія української музичної фольклористики мали в його особі мудрого І пристрасного уболіваль­ника за їх розвиток.


Тривала збирацька ді­яльність - всього він записав понад 6000 пі­сень, серед них - ро­сійські, білоруські, мол­давські, болгарські... Одна за одною лягали на папір Квітчині пра­ці - їх нараховується більше 150. До нього прийшло всесоюзне визнання. В останній пе­ріод життя Квітка був професором Московської консерваторії.


У селі Хмелові під Ромнами на сільському майдані височить по­груддя видатного радян­ського полководця Івана Федоровича Федька. В уяві вимальовується, якесь у недалекому майбутньому там виросте пам'ятник іншому уродженцеві цього села видатному радянському вченому Клименту Васильовичу Квітці. Він за­служив на те.


Количество показов: 3170
Джерело інформації:  Г. Петров. Серед моря її пісень: Про дружбу Лесі Українки з нашим земляком Климентом Квіткою // Червоний промінь. – 1971. – 25 лют. – С. 3.

Возврат к списку


ВКонтакт Facebook Google Plus Одноклассники Twitter Livejournal Liveinternet Mail.Ru


  • Режим роботи

    Понеділок - четвер з 9.00 до 20.00 години
    Субота - неділя з 10.00 до 19.00 години
    Вихідний день - п'ятниця
    Санітарний день - третя середа місяця


  • Пошук на сайті

    Введіть слово або словосполучення, яке Ви бажаєте знайти на нашому сайті:


  • Наші контакти

    Адреса:  Україна, 40000, місто Суми-МСП, вул. Кооперативна, 6

    Телефони: +38 (0542) 22-21-28, 22-47-69, 22-63-32

    Email: lib@library.sumy.ua