"> Леся Українка на Сумщині

Леся Українка на Сумщині

Леся Українка на Сумщині


В. ГОЛУБЧЕНКО


І благородство Прометея,
І революції діла,
І всю земну снагу Антея
Думками Леся обняла.


П. ВОРОНЬКО.


Косівщина... Мальовниче село біля Сум. До нього стелиться з міста асфальтова стрічка. Милують подорожнього і тиха замрія яблуневих садів, і дзеркало Косівщинського водоймища. А навколо, скільки сягнеш оком, розкинулись поля радгоспу «Ганнівський». Нині в господарстві - понад три тисячі гектарів угідь, тридцять сім тракторів, шість зернових комбайнів, сімнадцять автомашин, сто сорок електродвигунів. А над цією силою техніки — сила золотих людських рук. Понад сто сорок трударів нагороджено орденами та меда¬лями, а свинарці Є. Я. Богодушко присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.


Таке сучасне село Косівщина. Та є в його історії незвичайна сторінка. Переїжджаєш через новий міст — і починаєш читати її. Рівна сільська вулиця носить ім'я Лесі Українки — мужньої співачки досвітніх вогнів. Тут колись ходила поетеса.


...В 1889 році вона приїздила лікуватись до народної лікарки Параски Назарівни Богуш, хата якої збереглась до наших днів. Лише похилилась набік під тягарем літ, стоїть як мовчазний свідок давнини.


Сьогодні шанувальники таланту Лесі Українки заходять до кімнат, де колись бувала хвора поетеса. Їх оточують меблі кінця ХIX століття – диван, дубова шафа, стілець, подарованій бабі Парасці настінний годинник. А може то Лесин подарунок ? Адже лікування пішло їй на користь.


Перебування поетеси в Косівщині породило народні перекази. Почесний колгоспник Яків Євдокимович Богуш, який особисто бачив Лесю Українку, розповідав: «Було мені в ту пору десять років. Серед багатьох хворих, які приїздили з усіх усюд лікуватися до Параски Назарівни Богуш, була тендітна дівчина, яка опиралась на палицю. Ходила вона в простому вбранні, з кошиком в руках, розмовляла з селянами українською мовою та все записувала пісні. Казали старші, що була вона не з наших місць. Параска Назарівна поселила дівчину в сусідній хаті свого сина Якова Йосиповича Богуша. Частенько навідувалася до хворої, лікувала. їздила й до інших хворих, які жили в селянських хатах та навколишніх хуторах. Власне, тоді й Косівщина мала лише одну вулицю, розділену болотом. На вигоні стояв маєток пані Липської. А навколо- вбогість та злидні.


Параска Назарівна була з кріпаків. Пан ніби-то виміняв її на собаку. Звідки в неї хист до лікування, того невідомо. Тільки турбувалась вона про немічних. Весною і восени збирала лікарські трави та коріння на запашних луках біля річки Сумки. Брала зілля і в сумських крамарів, готувала настояні на травах ванни і лікувала ними людей.


Була лікарка лагідна та привітна. За лікування брала зовсім не дорого. Хто скільки заплатить.»


Є про це свідчення самої письменниці в листі до знайомої Антоніни Семенівни Макарової: «...коли я була у Харківщині, в Сумському уїзді, у тієї баби, що лічить людей гарячими ваннами, то в неї було немало слабих, таких як Ваш брат, і вони дуже добре піддавались ліченню... У неї лічитись недорого, бо вона ціни не назначає, а всякий дає їй скільки може. Живуть хворі на хуторах і сільських хатах, без великих вигід, се правда, але все ж при догляді. Лічить вона тільки літом, починаючи з Мая... Одно, за що можу ручатися, що ся баба не мошенниця, вона не вірить ні в які шептання, виливання і т. п., а лічення її дуже схоже до лічення грязевими ваннами в Криму, тільки що там ванни гріються на сонці, а в неї піч служить сонцем. Скука у неї диявольська, але чого чоловік не витерпить, як знає, що се треба!..».


Леся Українка прибула в Косівщину, будучи вже автором кількох ліричних творів, знаючи ціну народній пісні. Отож вона не могла не захопитись чарівними піснями, що лунали над селом.


При заході сонця, коли золотаве проміння ткало мереживо в густому сплетінні верб, збиралися біля Лесиного вікна селяни на колодки. Вони вели журливі розмови про тяжке життя, і всі ті смутки виливалися в піснях.


‘Згадалось мені, — напише поетеса пізніше в нарисі про Косівщину “Весняні співи”, — як тихого весняного вечора сиджу було я в своїй одинокій хатинці на хуторі, серед степів харківських, та згадую свою рідну Волинь і ШЛЮ до неї свої думки сумнії. Сонечко стоїть низько на заході й червонить своїм світлом гарячим спечений степ. Ось пройшла череда, і на дорозі курява встала — червона, мов дим пожару, здається вона проти західного сонця. Хуторяни заметушились, гукають, заганяють товар. Малі хлопці стовпилися біля криниці, коней напувають. Гомін, гамір… Далі все стихло, тільки у мене під вікном я чую якісь тихі голоси. Отож хуторяни збираються «на колодки». Щовечора так вони збираються під моїм вікном і ведуть розмови аж до пізнього вечора...


- Що? Прийдеться знову. у пані здіймати грунти.

-У пані? Знов у неї? Щоб так було, як торік,і що більше було потім позову за гроші, ніж самих тих грошей?

-А що ж маєш робити?


Спільна розмова затихла, тільки чутно було уривчасті слова, з якими часом одна сусіда оберталась до другої. Здалека доносились різні співи - то співали парубки та дівчата, сходячись на «вулицю».


Ось пройшов парубок вулицею... Подерта свитина висіла у нього на однім плечі. Проходячи біля хати, він завів пісні:


«Гей! Та виріс я в наймах, в неволі,


Та не знав я долі ніколи! Та гей!..»


… Не впізнати сьогодні ні села, ні вулиці, де колись жила Леся Українка: добротні будинки з телевізійними антенами на дахах, двоповерхова восьмирічна школа з просторими класами, кабінетами, магазин. Там, де колись лікувала людей неграмотна жінка, нині на варті здров´я трудящих стоять медичні працівники – Михайло Васильович та Катерина Петрівна Нестеренки. Понад тридцять чоловік мають вищу та середню спеціальну освіту. Косівщинці одержують більше двох тисяч екземплярів періодичних видань. Замість колодок, на яких збирались селяни, є просторий будинок культури, бібліотека з фондом понад вісім тисяч книг.


Любителі поезії Лесі Українки організували кімнату-музей поетеси. На стендах - копії з рукописів та фотографії поетеси, статті з газет та журналів, матеріали про перебування письменниці в Косівщині. І немає в селі людини, котра б не побувала в меморіальній кімнаті поетеси, яка вірила:

Як умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.

Лесин вогонь над оновленою Косівщиною горітиме віками.



Количество показов: 4911
Джерело інформації:  Голубченко В. Леся Українка на Сумщині // Червоний промінь. - 1971. – 2 лют. – С.3.

Возврат к списку


ВКонтакт Facebook Google Plus Одноклассники Twitter Livejournal Liveinternet Mail.Ru


  • Режим роботи

    Понеділок - четвер з 9.00 до 20.00 години
    Субота - неділя з 10.00 до 19.00 години
    Вихідний день - п'ятниця
    Санітарний день - третя середа місяця


  • Пошук на сайті

    Введіть слово або словосполучення, яке Ви бажаєте знайти на нашому сайті:


  • Наші контакти

    Адреса:  Україна, 40000, місто Суми-МСП, вул. Кооперативна, 6

    Телефони: +38 (0542) 22-21-28, 22-47-69, 22-63-32

    Email: lib@library.sumy.ua