"> Кобзарі Сумщини

Кобзарі Сумщини


Нескорені, мов сама душа народу


Українські кобзарі та лірники — талановиті представники свого народу, співці, поети і музиканти, які на протязі століть, складаючи і виконуючи музично-поетичні твори, відігравали і відіграють велику роль у громадському і культурному житті. Вони брали безпосередню участь у національно-визвольній та антифеодальній боротьбі українського народу, в антикріпосницьких повстаннях. Кобзарі та лірники — активні учасники Великої Вітчизняної війни і післявоєнного будівництва. В їх піснях і думах відбито найголовніші події історії українського народу, створено образи борців проти поневолення й гніту.


Українські кобзарі та лірники — не виняткове явище. Свої співці є у багатьох народів світу. Загальновідомі російські сказителі — виконавці билин та творці нових сказів, пісень, оповідей. У абхазців, адигейців, кабардинців, осетин, чеченців та інгушів і тепер є співаки, які виконують нартські оповіді — найдавніші епічні твори.


Кобзарське мистецтво українського народу належить до унікальних явищ у світовій культурі. Україна з давніх-давен славиться співцями-музикантами, яких називають кобзарями , бандуристами.


Кобзарство в минулому відігравало дуже важливу громадську роль, оскільки впродовж віків було тісно пов'язане з визвольною боротьбою українського народу. Так, кобзарі були натхненниками боротьби з турецько-татарськими завойовниками, визвольної війни проти польських магнатів і шляхти під проводом Богдана Хмельницького 1648-1654 років, брали активну участь у гайдамацькому русі, а також у цілому ряді селянських повстань XIX століття.


Кобзарі завжди виступали співцями і порадниками, в горі і радощах йшли пліч-о-пліч зі своїми співгромадянами, закликаючи їх до боротьби за краще життя. Тож не випадково дзвінкострунні кобзи-бандури стали символом українського народного мистецтва.


Стежками рідного краю


Протягом століть кобзарство було найпоширенішим на Чернігівщині, Полтавщині і Харківщині. За радянського часу ці території не втратили першості у розвитку новітнього кобзарського мистецтва. Сказане стосується насамперед Сумської області, утвореної на початку 1939 року з суміжних районів Харківщини, Полтавщини і Чернігівщини. Якраз у ній знайшли активне продовження віковічної традиції українського кобзарства. Крім того на Сумщині (за сучасним адміністративним поділом) ще задовго до нашої епохи розпочався процес злиття давніх традицій з новим кобзарським професіоналізмом, пов'язаним з професійним музичним (а згодом і словесно-художнім мистецтвом) саме зі школою в прямому розумінні цього слова. Такий зв'язок, правда, поки що окремих кобзарів з професійним мистецтвом, зі всією очевидністю, розпочався з діяльності Глухівської музичної школи.


До першої вітчизняної професійної музичної школи, заснованої в Глухові, як вважають, у вересні 1738 року, набирали з усієї України здібних до співу та інструментальної музики юнаків і частково дорослих. У цій школі учні вдосконалювали навички з багатоголосого хорового співу, музичної грамоти й гри на скрипці, гуслях та бандурі по нотах. Глухівська школа готувала хористів і музикантів, в тому числі кобзарів-бандуристів головним чином для придворної капели, частина яких з різних причин туди не потрапляла, поверталася в рідні місця регентами, хористами, музикантами, бандуристами, що володіли нотною грамотою і знанням деяких інших елементів професійної музики. Вони закладали основи вітчизняного професіоналізму.


У середині XVIII століття у Великій Писарівці був відкритий шпиталь (притулок) для престарілих бездомних кобзарів-бандуристів, які сходилися сюди з різних районів України, несучи надбання кобзарського мистецтва різних "шкіл", не виключаючи й тих, що володіли елементами професійної музики, набутими в придворних капелах, а то й у Глухівській музичній школі. Це перетворило Велику Писарівку, разом із Глуховом, Ромнами, Кролевцем, Охтиркою на один із визначних центрів кобзарського мистецтва нашого краю, причому центрів своєрідних, де перехрещувалися і взаємодіяли традиції різних шкіл.


На початку XX століття з'являється немало кобзарів нової формації, в тому числі й кобзарі-інтелігенти типу О. Сластіона і Г. Хоткевича, які або свято зберігають давні кобзарські традиції (Сластіон), або створюють на їх основі свої музичні мотиви і відкидають застарілі способи гри на кобзі, прагнучи до творчого синтезу (Хоткевич), що особливо характерно для радянського кобзарства.


Виконавська, організаційна, теоретична і педагогічна кобзарська діяльність Гната Хоткевича, яка охоплює майже чотири перших десятиріччя XX століття, що проходила в основному в Харкові, безпосередньо стосується нашого краю. Свідченням цього є творча діяльність цілого ряду кобзарів нашої області, зокрема Єгора Мовчана і Євгена Адамцевича.


Про те, що наСумщині в радянську епоху плідно розвивається кобзарське мистецтво, свідчить вагомий внесок таких митців, як М. Олексієнко, С. Пасюга, Г. Кожушко, Є. Мовчан, Є. Адамцевич, Г. Петренко, Д. Терещенко, Д. Циганенко, В. Житченко, Г. Іванченко, В. Заворотько та багато інших. Сумська область дала стільки відомих кобзарів , як, мабуть, жодна інша область України.


У наш час кобзарське мистецтво зазнало докорінних соціальних змін, стало складовою частиною народних масових свят, перейшло на сцени театрів і будинків культури. Усе більше міцніє зв'язок кобзарського мистецтва з професійною музикою і літературою. Отже, поступово змінюється і тип сучасного кобзаря-бандуриста.


Цей процес добре помітний по всій території України, включаючи й Сумщину.


Славно твоя кобза грає !


У перші роки Радянської влади на Сумщині завершували діяльність такі талановиті кобзарі, як Мусій Олексієнко (з Ромен), Степан Пасюга і Григорій Кожушко (з Великої Писарівки) - типові носії давніх кобзарських традицій. Вони були наставниками нового покоління народних співців-музикантів. Так, наставником Мовчана був Пасюга, а Адамцевича - Олексієнко. Мовчан саме від Пасюги засвоїв думи "Невільницький плач", "Про трьох братів Самарських", історичні пісні "Ой, Морозе, Морозенку", "Козак Максим Залізняк", "Кармелюк", "Про Турбаївське повстання", багато ліричних пісень, у тому числі пісень Шевченка. Адамцевич теж перейняв від свого наставника Олексієнка кілька дум ("Про козака Голоту". "Про Марусю Богуславку") і багато пісень, більшість яких включив до власного репертуару. Від нього ж він успадкував схильність до інструментальної музики.


У репертуарі Єгора Мовчана немало пісень, мелодія і текст яких належать йому. Одну з ранніх своїх пісень під назвою "До молоді", що має автобіографічний характер, він склав у дусі ліричної поезії Шевченка, якою незмінно захоплювався. Під час Великої Вітчизняної війни Мовчан під загрозою смертної кари поширював свої антифашистські пісні, такі як "Насувалась грізна хмара", "Задумали вражі німці", "Гей, з поля на долину...", "Чорний ворон" і т. п. У післявоєнний період він з новою силою включився в культурно-громадське життя країни. Власні пісні Адамцевича відзначаються глибоким ліризмом і відчуттям краси навколишнього світу.


Єгор Мовчан і Євген Адамцевич - представники, сказати б по-нинішньому, середньої ланки українського кобзарства, мають своїх учнів і послідовників, насамперед, у своєму краї – на Сумщині . Це, зокрема, сучасний кобзар-бандурист Микола Мошик. До речі, він - земляк Адамцевича - теж народився в Ромнах. У рідному місті Микола захоплювався віртуозною грою і чарівним співом Адамцевича. Захоплення кобзарським мистецтвом привело його до студії при Державній заслуженій капелі бандуристів України, а згодом - до Київської консерваторії імені П. І. Чайковського. А далі - педагогічна діяльність у Сумському музичному училищі імені Д. С. Бортнянського і численні виступи та концерти в найрізноманітніших аудиторіях. У репертуарі Мошика значне місце займають твори, які він засвоїв від Адамцевича і Мовчана - своїх перших учителів. Це і окремі думи, й історичні та ліричні пісні, як давніх часів, так і радянського періоду, а також власні твори. Микола Мошик - кобзар нового сучасного типу, кобзар-інтелігент з вищою спеціальною освітою, яких тепер у нас немало.


КОБЗАРІ ТА БАНДУРИСТИ СУМЩИНИ


АБРАМОВ Анатолій Олександрович (І6.V. 1937 - м. Суми). З 1950 р. був учасником дитячої капели бандуристів, якою керував Д. В. Андрусенко. З 1956 р. працює токарем і бере участь у чоловічій капелі бандуристів при Палаці культури заводу ім. Фрунзе в м. Сумах. В 1967 р. закінчив диригентсько-хоровий відділ Сумського музичного училища. Виступав як соліст-бандурист.


Після смерті Андрусенка перейняв керівництво капелою бандуристів Палацу культури ім. Фрунзе, а з 1967 р. почав вести клас бандури в Сумському культосвітньому училищі.


АДАМЦЕВИЧ Євген Олександрович (1.1.1904, с. Солониця, тепер Лубенського р-ну, Полтавської обл. - 20.ХІ. 1972, с. Холмівка тепер Бахчисарайського р-ну Кримської обл.) - жив у м. Ромнах. У дитинстві осліп, вчився у школі сліпих у Києві. Грати на бандурі вчився у роменського кобзаря Мусія Петровича Олексієнка. Кобзарював з 1927 р. Виступав у складі Миргородської капели бандуристів ім. М. Кравченка та самостійно.


Учасник Республіканської наради кобзарів та лірників 1939 р. в Києві, а в 1940 р. - Всесоюзної наради народних співців у Москві.


В 1969 р. з групою народних кобзарів успішно виступав у Київській, Івано-Франківській, Тернопільській, Львівській областях, а в 1970 р. в Москві та в 1971 р. в Санкт-Петербурзі.


У репертуарі кобзаря були українські народні історичні пісні (про Байду, Морозенка, Палія, Супруна), родинно-побутові, гумористичні, пісні літературного походження (дума-пісня "Євшан-зілля" на слова М. Вороного, пісні на слова Т. Шевченка, О. Олеся та інші). Власні твори "У неволі" (1941), "Дума про Івана Федька" (1966), "Пісня про Леніна" (1969), "Запорізький марш" та інші.


АНТОН - кобзар з Великих Бубнів Роменського повіту. Знав його і згадував про нього кобзар Іван Крюковський.


БЕДРИН Іван Антонович - кобзар із м. Ромен. Учасник Республіканської наради кобзарів і лірників, скликаної інститутом фольклору АН УРСР в 1939 р. Сам майстрував бандури. Деколи виступав разом з Є. О. Адамцевичем.


БЕНШИЙ Захар - кобзар з Великої Писарівки Сумської обл. Грати на бандурі вчився у славного кобзаря Степана Пасюги із Великої Писарівки. Добре виконував народні думи. Його знав і про нього розповідав кобзар Єгор Мовчан.


БІЛОШАПКА Михайло Іванович (1924, с. Болотниця Талалаївського р-ну Сумської обл.) - в дитячі та юнацькі роки навчився грати на мандоліні, гітарі, скрипці, брав участь у самодіяльних гуртках школярів. У 1929 р. почув виступ сім'ї Сологубів (на бандурах грали батько, сини та невістки). У В. Сологуба, який робив бандури, придбав першу бандуру. З 1947 р. завідував клубом у рідному селі і виступав як бандурист.


У 1953 р. закінчив заочні музичні курси при Центральному будинку народної творчості ім. Крупської в Москві, а в 1963 р. - Київське музичне училище ім. Глієра по класу диригентсько-хормейстерському. Додатково вчився у бандуристів-педагогів училища А. Омельченка та В. Ф. Лапшина.


В 1955 р. організував у м. Кролевці на ткацькій фабриці ансамбль бандуристок, на базі якого згодом була організована капела бандуристів, яка стала працювати при районному Будинку культури і під керівництвом М. І. Білошапки одержала диплом 1-го ступеня на обласному огляді на честь 50-річчя Радянської влади.


Виступає М. Білошапка як соліст-бандурист. Має власні твори ("Де струмочки чисті" на слова В. Регентюка, "Дума про Батьківщину" на слова І. Корнющенка, "Пісня про Леніна" на слова М. Сорокіна) та обробки народних пісень й інструментальних творів.


В нього вчились талановиті бандуристи брати Василь та Микола Литвини, бандуристки В. Шкура, Н. Нитоненко та інші.


БОЯРЧУК Степан Михайлович (1896 р. - м. Конотоп - 1979) - бандурист. Один із засновників, активістів і ветеранів Конотопської капели бандуристів-залізничників.


ВИСОЦЬКИЙ Іван Іванович (1919 р., на Сумщині) - учасник Великої Вітчизняної війни. З 1946 р. почав працювати завідуючим клубом в с. Боргол Путивльського району. Під впливом бандуристів, які виступали в селі, виготовив собі бандуру і самотужки навчився на ній грати.


З 1968 р. працює художнім керівником Будинку культури с. Волокитине Путивльського р-ну. Вчився по класу баяна на заочних курсах при Центральному будинку народної творчості імені Н. К. Крупської в Москві.

Керував невеликим ансамблем бандуристів при Будинку культури, часто виступав як соліст-бандурист або разом з бандуристом Костянтином Петровичем Санчевським чи завідуючою Будинком культури Марією Олександрівною Москаленко, яку навчив грати на бандурі.


ДЕМЧЕНКО Віталій Павлович (24.05.1946, с. Хмелів Роменського району - закінчивши 8 класів, вступив до Дніпропетровського професійно-технічного училища, де навчився грати на бандурі в гуртку бандуристів, яким керував В. Сидоренко.


Згодом став грати та співати в капелах бандуристів палаців культури заводів ім. Леніна та ім. Петровського в Дніпропетровську. Великий вплив на формування його як бандуриста мав його земляк кобзар Євген Адамцевич.


З 1965 по 1970 р. служив у Військово-Морському Флоті на Далекому Сході, де брав участь у гуртках художньої самодіяльності, виступав як соліст-бандурист, пропагував бандуру в Примор'ї. На крайовому огляді у Владивостоці нагороджений дипломом 1-го ступеня.


Далі працює на заводі в м. Дніпропетровську, бере активну участь у художній самодіяльності, виступає як соліст-бандурист.


ДОМБИР (УЛАСЕНКО) Прохор Уласович - кобзарз м. Конотопа. Був досить заможним, сімейним, а коли осліп, почав кобзарювати. За твердженням П. Мартиновича, грав гарно, мав невелику бандуру.


ДРОБІТЬКО Федір Федорович (5.06.1904., м. Тростянець - 16.07. 1949, м. Охтирка). Працював завідуючим магазином, а з 1937 р. - старшим інспектором культторгу. Учасник Великої Вітчизняної війни. Брав участь у військовій художній самодіяльності.


Ще до війни навчився грати на бандурі в бандуриста С. С. Жукова. Не розлучався з бандурою і на фронті. Мав хист до столярства, виготовив близько 15 добрих бандур, які користувалися попитом. З 1946 р. жив у м. Охтирці, працював директором районного Будинку культури, брав участь у капелі бандуристів, виступав разом з С. С. Жуковим, а то й сам як соліст-бандурист (голос баритон). Керував хором.


У репертуарі бандуриста було багато народних пісень, серед них його улюблені: "Ой, попливи, утко", "Стоїть явір над водою", "Ой, горе тій чайці", "Стоїть дуб зелений".


Загинув трагічно в автомобільній катастрофі під час виїзду на концерт.


ДЯЧЕНКО Борис - бандурист із Охтирки Сумської обл. У нього вчився грати на бандурі Коломак Олесь Іванович з м. Тростянця.


ЖИТЧЕНКО (ЖИДЧЕНКО) Василь Андрійович (16.08. 1889 -м. Кролевець Сумської обл. - 20.10.1977 - там же). В 1924 р. придбав першу бандуру і почав вчитися грати, спершу у кобзаря Соколовського, потім у конотопського майстра гри Полтавського, згодом у П. П. Кононенка.


Організував і керував ансамблем бандуристів при Конотопському арматурному заводі. Виступав часто і як соліст-бандурист.


В 1937 р. в Інституті мистецтвознавства, фольклору і етнографії в Києві від нього записано ряд творів. В репертуарі - народні пісні та старовинні романси. Автор творів "Мати з фронтом розмовляє" (1943), "Дума про Україну" (1925, в співавторстві з П. П. Кононенком).


ЖУКОВ Сергій Сергійович (25.09.1904 - с. Довжик, тепер Охтирського р-ну Сумської обл. - 28.10.1981 вм. Охтирка). - В 1919р. закінчив в Сумах училище диригентів церковних хорів. В 1921-1924 рр. навчався в трудовій школі в с. Хоружівка Недригайлівського р-ну, далі працює рахівником.


В 1931 р. переїздить до Охтирки, де працює бухгалтером в різних установах і керує хором при районному Будинку культури. З 1932 р. грає на бандурі, вчився у Миколи Ананійовича Гольця. Грав у гуртку бандуристів при Охтирському районному Будинку культури, яким керував М. А. Голець, далі сам керував цим ансамблем.


Учасник Великої Вітчизняної війни, брав участь в боях, нагороджений орденом Червоної Зірки та медалями.


З 1945 р. живе в Охтирці, працює бухгалтером та інструктором-методистом хорової справи. З 1949 р. - викладач музики та співів в педучилищі, середніх школах та музичній школі. Організовує квартет бандуристів (О. В. Досенко, О. Чорнорук, Ф. Ф. Дробітько та С. С. Жуков), виступає також у дуеті з Ф. Ф. Дробітьком та як соліст-бандурист. В 1957 р. організував ансамбль бандуристів при Будинку вчителя.


З 1965 р. пенсіонер, жив у Охтирці. Там і похований.


ЗАПОРОЖЧЕНКО Іван Данилович (24.11.1872 р., с. Артюхівка, тепер Роменського району Сумської обл. - 2.03.1932 р. на хуторі Олава Роменського р-ну Сумської обл.) – народний кобзар та поет. Осліп в шість років. Батько Івана був добрим музикантом-скрипалем, який мандрував по навколишніх селах та панських маєтках, аби прогодувати себе і родину. Від нього і перейняв Іван ще в молодості любов до пісні та музики, навчився грати на кобзі.


В 1901 р. почав складати вірші і пісні, яких записано близько 60: про революційні події ("Революція 1905 р.", "1917 рік"), громадянську війну ("Наступ Денікіна"), радянську дійсність ("Пісня комсомольців", "Слава Комуні і Леніну"), побутового змісту, ліричні та інші. Деякі його пісні стали народними.


Окремі твори І. Д. Запорожченка поміщені в збірниках: "Українські народні думи та історичні пісні" (К., 1955) та "Пісні" (Чернігів, 1936).


ЛІСОВЕНКО Максим Дмитрович (1883 р. м. Конотоп - ?). За фахом- бухгалтер. Один із організаторів і активних учасників Конотопської капели бандуристів 1925 р. при залізничній станції Конотоп. Ще в дореволюційний час у нього в домі бували часто кобзарі Т. Пархоменко, П. Ткаченко та інші. Сам дуже любив і популяризував кобзарське мистецтво.


МОВЧАН Єгор Хомич (1.VI. 1898 р. - с. Велика Писарівка, тепер Сумської обл. - 22.11. 1968 р., м. Київ). В дитинстві втратив зір. Кобзарського мистецтва вчився у С. Пасюги.


З кобзою за плечима незрячий кобзар обійшов сотні сіл, ніс у маси улюблені народом пісні та думи. Був учасником першої республіканської наради кобзарів і лірників в Києві (1939 р.), брав активну участь в роботі утвореного тоді державного ансамблю кобзарів. В 1940 р. був учасником всесоюзної наради народних співців.


Під час Великої Вітчизняної війни Єгор Хомич складав антифашистські пісні, якими викликав ненависть до ворогів.


У повоєнний час Є.X. Мовчан продовжує свою кобзарську діяльність. За високохудожнє виконання пісень не раз одержував подяки і премії. Відзначення 60-річчя та 90-річчя від дня народження Є.X. Мовчана перетворилося на народне свято пісні і музики.


Його співу і грі аплодували сотні учасників Міжнародного конгресу славістів у Москві. Багатий репертуар кобзаря в записах зберігається у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР.


МОШИК Микола Григорович (27.X. 1941: с. Засулля Роменського р-ну. Сумської області) – український кобзар . Навчався 1962-64 в студії при Державній заслуженій-капелі бандуристів України (педагог П. Іванов 1968-69), у Дрогобицькому музичному училищі (педагог О. Кир'ян-Верещинський), закінчив 1971 Дніпродзержинське музичне училище (Л. Продайко). Закінчив 1976 Київську консерваторію (у А. Бобиря). Працював у Чернігівській та Кіровоградській філармоніях, Київському оркестрі народних інструментів, Уманському музичному училищі, з 1977 - викладач Сумського музичного училища, з 1992 - Сумського педагогічного інституту.


У 1992 році відкрив і вів клас бандури по сумісництву на музично-педагогічному факультеті Сумського державного педагогічного інституту (тепер університету) ім. А.С. Макаренка.


Виконує твори з репертуару Є. Адамцевича, Є. Мовчана, зокрема на сл. П. Чубинського ("Славно твоя кобза грає"), Д. Павличка ("Молитва"), О. Ющенка ("Козацька пісня"), оранжировані для бандури твори української та світової класики. Автор дум: "Конотопська битва", "Про Глухів", "Про голодомор" у співавторстві. Автор пісень на сл. Т. Шевченка, П. Куліша, Д. Білоуса, О. Олеся, Л. Костенко, Б. Олійника, фольклорних записів: "Молитва Калнишевського", "Легенда про вершника", "Ой, як вийду на долину" та ін.


Продовжує кобзарські традиції своїх славних вчителів, духовних наставників Є.Адамцевича, Є Мовчана, А. Бобиря, А. Воликівського, С. Шкурата, належно не поцінованих Сумщиною. На даний момент голова Сумського обласного відділення Всеукраїнської Спілки кобзарів, крайовий кобзар-сотник Сумського обласного козацького товариства. Побував на понад 3 тисячах концертах, починаючи від сільських клубів при лампах чи свічках, польових станах і дійшовши до кращих столичних сцен.


Кобзарська дума-пісня, за яку віками винищували кобзарів, гостре слово правди на захист кобзарства і нині не в пошані у деяких духовно-збанкрутілих чиновників.


ПАНЧЕНКО Євген Михайлович (6.11.1914 р. с. Юнаківка тепер Сумського р-ну Сумської обл.). Після закінчення семи класів працював бухгалтером на Півненківському цукрозаводі. Грати на бандурі вчився в ансамблі бандуристів, яким керував С.Г. Журман (м. Тростянець), швидко набув хорошої техніки гри та став солістом цього ансамблю. Брав активну участь в концертах, виступав на обласному та республіканському оглядах художньої самодіяльності. В ансамблі виступали і брати Євгена: Валентин та Борис.


Учасник Великої Вітчизняної війни (з 1941 р.), брав участь в боях, а з 1943 р. соліст-бандурист армійського ансамблю. Учасник армійського огляду художньої самодіяльності, нагороджений грамотами, виступав як соліст-бандурист в Румунії, Угорщині, Чехословаччині.


Після демобілізації жив в м. Сумах, працював артистом Сумського музично-драматичного театру ім. Щепкіна. Зараз проживає в м. Бердянську Запорізької області.


В репертуарі бандуриста українські народні пісні ("Про Байду", "Про Кармелюка", "Взяв би я бандуру", "Ой кум до куми залицявся") та інші твори.


  • Режим роботи

    Понеділок - четвер з 9.00 до 20.00 години
    Субота - неділя з 10.00 до 19.00 години
    Вихідний день - п'ятниця
    Санітарний день - третя середа місяця


  • Пошук на сайті

    Введіть слово або словосполучення, яке Ви бажаєте знайти на нашому сайті:


  • Наші контакти

    Адреса:  Україна, 40000, місто Суми-МСП, вул. Кооперативна, 6

    Телефони: +38 (0542) 22-21-28, 22-47-69, 22-63-32

    Email: lib@library.sumy.ua